ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА НА КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ У НОВОМУ ГПК

Тетяна ДРОБОТОВА, суддя Касаційного господарського суду; Леся ЗУЄВИЧ, начальник управління забезпечення роботи судової палати секретаріату Касаційного господарського суду

Часом на адресу Верховного Суду лунають критичні зауваження, що встановлення обмежень стосовно подання касаційних скарг порушує право на доступ до правосуддя. Проте міжнародний досвід переконує: саме розумні обмеження касаційного оскарження дають змогу судовій системі працювати ефективно.

Міжнародний досвід
Застосування фільтрів у країнах ЄС є загальноприйнятою практикою та вважається цілком виправданим. Так, верховні суди в Європі в середньому розглядають менш як 1% від усієї кількості справ. Переважає підхід, згідно з яким, спір має бути вирішено в суді першої інстанції. Апеляційна інстанція виправляє допущені помилки, а касаційна розглядає лише фундаментальні питання.

Відповідно до рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 7.02.95 №R(95)5 державам-членам рекомендовано вживати заходів щодо визначення кола питань, виключених із права на апеляцію та касацію, для запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження. За змістом п.«с» ст.7 рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають подаватися передусім щодо тих справ, які заслуговують на такий розгляд. Наприклад, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, в яких питання права мають значення для широкого загалу.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 5.04.2018 у справі «Zubac v. Croatia» визначено критерії застосування законодавчих обмежень щодо доступу до Верховного суду, а саме:
• передбачуваність обмеження;
• несприятливі наслідки помилок під час
провадження, що призвело до відмови заявникові у доступі до вищого суду;
• можливість стверджувати, що такі обмеження здатні спричинити «надмірний формалізм».

У цій справі ЄСПЛ наголосив: коли національне законодавство дало суду змогу відфільтрувати справи, що надходять до нього, вищий суд, вирішуючи питання про надання доступу, не обмежений помилковою оцінкою цього порогу, наданою судами нижчої інстанції.
Суд зауважив, що оскаржуване обмеження мало законну мету - дотримання встановленого законом раціонального порогу для подання скарг до ВС задля забезпечення того, щоб найвища інстанція з огляду на її роль розглядала лише питання, які мають фундаментальне значення.

Національне регулювання

Конституція передбачає як обов’язковий саме апеляційний перегляд. Законом від 3.10.2017 №2147-VIII визначено принципово нові підходи до касаційного оскарження. Фактично запроваджено процесуальні фільтри для допуску скарги до розгляду в касаційній інстанції.

Зокрема, законодавець уніс відповідні зміни шляхом установлення ціни позову у справі, що підлягає касаційному перегляду. Однак ціновий критерій не є ні єдиним, ні безумовним. Нині учасники справи та інші особи мають право на її апеляційний перегляд, у визначених законом випадках — на касаційне оскарження.

У Господарському процесуальному кодексі також закріплено, що рішення апеляційних судів є остаточними і перегляду в касаційному порядку не підлягають, за винятком окремих випадків (пп.8, 9 ч.3 ст.2).

Отже, обмеження права на касаційне оскарження відповідають Конституції та узгоджуються з правовими позиціями, викладеними ЄСПЛ у справах «Levages Prestations Services v. France» (рішення від 23.10.96) та «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (рішення від 19.12.97). В них зауважено, що умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. З огляду на особливий статус суду касаційної інстанції процесуальні процедури в ньому можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після розгляду справи судом першої, а потім - апеляційної інстанції.

Апеляційні фільтри

У новій редакції ГПК законодавець намагався максимально чітко визначити перелік ухвал, які можуть бути предметом перегляду в апеляційному порядку. Частина 1 ст.255 кодексу містить 35 пунктів, де вказано, які саме ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Здавалося б, цей перелік є вичерпним. Втім, практика виявила певні колізії.

Так, відповідно до ч.7 ст.331 ГПК про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. Хоча в цій статті й не зазначено, про яке саме оскарження йдеться — в апеляційному чи касаційному порядку, однак вбачається, що ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню.

Проте, за загальним правилом ст.287 ГПК, касаційному оскарженню підлягають лише рішення, переглянуті в апеляційному порядку. Тобто положення ст.331 кодексу необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження.

Водночас у наведеному в ст.255 ГПК переліку такі ухвали не згадуються. Пунктом 24 ст.255 передбачено можливість оскарження ухвал щодо відстрочення або розстрочення виконання рішення, ухвали, постанови, зміни способу та порядку їх виконання. Тобто з буквального змісту ст.255 ГПК можна дійти висновку, що зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, а відмова - ні.

Однак Касаційний господарський суд ухвалою від 2.05.2018 передав справу №18/1544-10, під час розгляду якої виявлено законодавчу колізію, на розгляд Великої палати ВС із застереженням, що ця справа містить правову проблему. У постанові ВП ВС від 19.06.2018 наголошується, що відсутність у переліку, наведеному в ч.1 ст.255 ГПК, ухвал про відмову у зміні способу виконання судового рішення не позбавляє права оскаржити відповідну ухвалу в апеляційному порядку.

Велика палата акцентувала, що конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження гарантує право звернення до суду зі скаргою, яке має бути реалізовано, за винятком випадків, коли законом установлено заборону на таке оскарження. Натомість ст.255 ГПК прямо не забороняє оскарження таких ухвал.

Фінансовий і часовий фільтри

З-поміж негласних фільтрів, установлених законодавцем як запобіжний механізм від безпідставного оскарження, слід виокремити досить високий судовий збір.

Оскільки згідно з ГПК усі витрати, пов’язані із розглядом справи, мають бути компенсовані в повному обсязі стороні, на користь якої ухвалено рішення (п.12 ч.3 ст.2, ст.129), запровадження таких значних ставок перешкоджає поданню безпідставних скарг. Адже, якщо скаржник упевнений у своїй правоті, а судове рішення дійсно є помилковим, відповідні витрати будуть відшкодовані.

Специфічним фільтром є також чітке окреслення у новому ГПК строків на апеляційне та касаційне оскарження (стст.256 та 288 відповідно). Це має забезпечити сталість судового рішення та юридичну визначеність відповідних господарських правовідносин.

Апеляційні відмови

Крім того, певні процесуальні фільтри стосуються підстав для відмови у відкритті апеляційного/касаційного провадження (ч.1 ст.261 кодексу). Щодо застосування положень п.3 ч.1 ст.261 ГПК КГС висловив правову позицію, що має убезпечити осіб від безпідставного обмеження права на апеляційне оскарження.

Так, у справі №278/20-06 (постанова від 13.07.2018) суд зазначив, що апеляційний суд ухвалою від 16.05.2018 відмовив у відкритті провадження за скаргою підприємства на рішення від 9.08.2006. Зокрема, послався на положення п.3 ч.1 ст.261 ГПК, а також на те, що за результатами розгляду попередніх звернень апелянта постановлено ухвали від 24.05.2013 та від 19.06.2017, якими в поновленні пропущеного строку на апеляційне оскарження відмовлено.

КГС звернув увагу, що положення п.3 ч.1 ст.261 ГПК чітко визначають суб’єкта, щодо якого їх може бути застосовано, тобто ту особу, яка вже зверталася з апеляційною скаргою, і суд прийняв постанову про залишення такої скарги без задоволення або ухвалу про відмову у відкритті провадження.

У текстах ухвал, на які посилається апеляційний суд, чітко зазначено апелянта — фізичну особу, а не підприємство. Не надавши належної оцінки всім доводам апелянта щодо його права на звернення зі скаргою та ототожнивши учасника юридичної особи із самою юрособою, суд порушив норми процесуального закону, внаслідок чого допустив порушення права особи на судовий захист.

При цьому КГС звернув увагу на неприпустимість складання найменування юрособи-скаржника та його учасника, що було виявлено у резолютивній частині ухвали. Таке формулювання є нечітким і незрозумілим для учасників процесу та може викликати у них сумнів у мотивах суду.

Касаційні відмови

Обмеження стосовно касаційного оскарження наведені у ч.3 ст.287 ГПК. Водночас установлено виняток, згідно з яким рішення апеляційних судів незалежно від малозначності спору можуть бути предметом касаційного оскарження (п.2 ч.3 ст.287 кодексу). Завдяки такому застереженню ВС надано інструмент контролю єдності судової практики, а учасникам процесу — можливість домогтися справедливості в екстраординарних випадках, коли навіть після апеляційного перегляду залишилася впевненість у помилковості прийнятого рішення.

Разом з тим з урахуванням положень ч.2 ст.253, п.1 ч.3 ст.287, ч.2 ст.346, ч.2 ст.352 ГПК касаційному перегляду не підлягають судові рішення, приняті щодо заяв про:

• скасування рішення третейського суду;

• видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду.

Відповідно до ч.1 ст.287 ГПК учасники справи, а також особи, які не брали участі в ній, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право після апеляційного перегляду подати касаційну скаргу на:

• рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у ч.3 цієї статті (у малозначних справах);

• ухвали суду першої інстанції, вказані в пп.3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч.1 ст.255 кодексу.

Не належать до цього переліку, наприклад, ухвали суду першої інстанції про:

• роз’яснення чи відмову у роз’ясненні судового рішення (ухвала КГС від 1.03.2018 у справі №916/3484/16);

• виправлення описки (ухвала КГС від 7.02.2018 у справі №924/1299/15);

• призначення експертизи (ухвали КГС від 30.07.2018 у справі №917/674/17, від 30.07.2018 у справі №910/10554/16, від 3.03.2018 у справі №910/10717/17, від 1.02.2018 у справі №910/3515/17);

• зупинення провадження у справі (ухвали КГС від 30.07.2018 у справі №917/674/17, від 23.07.2018 у справі №907/854/17, від 6.03.2018 у справі №910/17696/17, від 2.03.2018 у справі №925/1087/17, від 26.02.2018 у справі №910/16736/17, від 31.01.2018 у справі №910/10774/17, від 9.01.2018 у справі №910/15245/17);

• відмову у поновленні строку на звернення до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та повернення відповідної заяви (ухвала КГС від 6.03.2018 у справі №917/1008/16);

• виправлення помилки у наказі та про поновлення строку для пред’явлення виконавчого документа (ухвали КГС від 5.03.2018 у справі №910/16430/14, від 2.03.2018 у справі №917/1916/16);

• відмову у відстроченні виконання рішення (ухвала КГС від 1.03.2018 у справі №924/1876/15);

• передачу справи за виключною підсудністю (ухвала КГС від 19.01.2018 у справі №923/285/17).

У пп.3, 4 ч.1 ст.287 ГПК міститься вичерпний перелік ухвал суду апеляційної інстанції, що можуть бути оскаржені окремо. Решта ухвал не можуть бути переглянуті в касаційному порядку без оскарження постанови апеляційного суду, прийнятої по суті спору, крім випадків, коли це унеможливлює розгляд справи.

Фільтр за малозначністю

Відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК єдиним формальним критерієм автоматичного віднесення справи до категорії малозначних є ціна позову, що не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для

працездатних осіб. Отже, всі справи з меншою ціною позову є малозначними. Для визнання справи малозначною за цим пунктом суд не повинен постановляти ухвалу.

Разом з тим згідно з п.2 ч.5 ст.12 ГПК суд має право визнати справу малозначною (крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує 500 п.м.) як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи. У такому разі суд постановляє ухвалу про визнання справи малозначною.

При цьому єдиних критеріїв, на підставі яких суд може визнати справу малозначною згідно з п.2 ч.5 ст.12 ГПК, не наведено.

Відповідно до ст.247 кодексу малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Разом з тим ч.2 ст.247 ГПК передбачено, що в такий спосіб може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у ч.4 цієї статті.

Водночас ч.3 ст.247 ГПК установлено певні критерії, які суд враховує при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження. Саме ці критерії суд може брати до уваги при вирішенні питання про віднесення справи (наприклад, немайнового характеру) до малозначних.

Таким чином, справи, спір в яких має немайновий характер, не можуть бути віднесені до категорії малозначних автоматично. Адже відповідно до п.1 ч.5 ст.12 кодексу єдиним критерієм віднесення справи до категорії малозначних є ціна позову. Водночас у справах немайнового характеру її немає.

Втім, з урахуванням положень п.2 ч.5 ст.12 ГПК суд може визнати справу, спір в якій має немайновий характер, малозначною, постановивши ухвалу.

Кодекс не містить норм, які установлювали б строк, упродовж якого суд має визнати справу малозначною. Разом з тим на підставі положень ч.2 ст.58, п.4 ч.2 ст.176, ч.1 ст.247, чч.1, 7 ст.250 ГПК суд має це зробити при відкритті провадження, оскільки від цього залежать вибір форми провадження та можливість участі особи, яка не є адвокатом, як представника учасника справи.

Водночас слід пам’ятати, що у ч.4 ст.247 ГПК

наведено перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, а отже, віднесені до малозначних.

Відповідно до чч.1, 4 ст.300 кодексу ВС не може виходити за межі доводів касаційної скарги про порушення норм процесуального права, крім випадків, якщо таке порушення є обов’язковою підставою для скасування судового рішення. При цьому, за змістом ч.1 ст.310 ГПК, неправильне віднесення справи до категорії малозначних не є обов’язковою підставою для цього.

Суд касаційної інстанції може скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд із підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.310 ГПК, коли, на порушення вимог п.2 ч.5 ст.12 кодексу, визнано малозначною справу, зазначену в його ч.4 ст.247, і розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження. Проте в такому випадку підставою для скасування буде саме неправильний порядок розгляду.
Повний текст статті читайте за посиланням: http://zib.com.ua/…/134066-obmezhennya_prava_na_kasaciyne_o…