Публікація у пресі

            14 лютого 2014 року у газеті "Свобода" №14 (2848) Аналітично-інформаційним відділом господарського суду Тернопільської області опубліковано статтю:

СУД ЗАХИСТИТЬ ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЛЕЮ

Земельне питання завжди було актуальним та не менш дискусійним як у юридичній сфері, так і серед звичайних громадян.

Суспільний інтерес викликають, зокрема, питання щодо права постійного користування землею, в тому числі, припинення такого права.

Приписами статті 92 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Варто зазначити, що таке права мають не всі, а чітко визначене коло осіб.

Так, вищевказаною статтею ЗК України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, у разі, якщо відповідний суб’єкт господарювання вважає, що його права та законні інтереси щодо користування належною йому земельною ділянкою порушуються, зокрема, з боку органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, то перший має право звернутися до господарського суду.

Так, підприємство звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про припинення права користування частинами земельної ділянки за систематичну несплату плати за землю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення прийняте міською радою з перевищенням її повноважень та з порушеннями порядку припинення права користування земельними ділянками.

Дослідивши факти та обставини справи, господарський суд задоволив позов, при цьому керувався наступним.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства   чи  організації  -  позивача  у  справі.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено форму актів, які приймаються, зокрема, міською радою, порядок прийняття нею актів, а також встановлено презумпцію правомірності актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування через вказівку, що такі акти з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законом України можуть бути визначені незаконними в судовому порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" зазначено, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

В свою чергу стаття 155 ЗК України передбачає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи з наведеного, господарський суд прийшов до висновку, що систематична несплата земельного податку може стати підставою примусового припинення права постійного користування лише в судовому порядку, що в даному випадку здійснено не було. Таким чином суд встановив, що оскаржуване рішення прийняте міською радою з перевищенням наданих їй повноважень і не відповідає Конституції та законам України.

При цьому господарський суд зазначив, що зміст терміну "систематична несплата земельного податку або орендної плати", як підстави для припинення права землекористування, було визначено у ч.5 статті 17 Закону України "Про плату за землю", який у 2011 році втратив чинність.

Врахувавши це, суд не взяв до уваги твердження міської ради про наявність систематичності несплати земельного податку підприємством, як підстави для припинення права користування частинами земельної ділянки, а також з огляду на наявність в провадженні судових органів справ, предметом дослідження яких являється встановлення цього факту.

З урахуванням всіх обставин справи, господарський суд Тернопільської області визнав недійсним рішення органу місцевого самоврядування про припинення права користування частинами земельної ділянки за систематичну несплату плати за землю та захистив порушені права та інтереси підприємства як належного користувача земельної ділянки.